ДІТИ ТА ВІЙНА

Психологічна підтримка дитини

Увага! Карантин!

Батькам про найголовніше

Домашнє насильство – дії фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання, а також погрози вчинення таких діянь.

Наслідком насильства щодо дітей різного віку є:

-для дітей у віці до 6 місяців– низька рухова активність, байдужість до оточуючого світу, слабка реакція на зовнішні стимули, відсутність посмішки;

-для дітей у віці від 6 місяців до 1,5 року– страх перед батьками, страх фізичного контакту з дорослою людиною, постійна настороженість без причини, плаксивість, замкненість.

-для дітей 1,5-3 років– страхи, змішані почуття, порушення сну, втрата апетиту, алергія, страх чужих людей, дорослих, схильність до сексуальних ігор, крайнощі у поведінці (від надмірної агресивності до насильства);

-для дітей дошкільного віку (3-6 років)– пасивна реакція на біль, примирення з ситуацією, тривожність, боязливість, змішані почуття, відчуття провини, сорому, болісна реакція на критику, брехливість, схильність до злодійства і підпалювання, жорстокість до тварин. Крім того спостерігаються форми поведінки, звичайно притаманні молодому віку (енурез, смоктання пальців, гризіння нігтів, утруднення мовлення тощо), негативізм, вітчуження та агресія, поєднані з надмірною поступливістю.

-для дітей молодшого шкільного віку– амбівалентні (двополюсні) почуття стосовно дорослих, проблеми у визначенні сімейних ролей, страх, почуття сорому, відразаи, зіпсованості, недовіри до світу, порушення сну, апетиту, агресивне поводження, відчуття брудного тіла, мовчазність або несподівана балакучість, сексуальні дії з іншими дітьми.

-для дітей 9-13 років– теж, що і для дітей молодшого віку, а також депресія, суб’єктивне відчуття втрати емоцій, самотність, відсутність друзів, страх перед власним домом, небажання повертатися туди після школи. У поведінці виявляється ізоляція, маніпулювання іншими дітьми (в тому числі з метою отримання сексуального задоволення), суперечливе поводження, а також неадекватні харчові уподобання.

-для підлітків 13-18 років– відраза, сором, провина, недовіра, амбівалетні почуття до дорослих, сексуальні порушення, несформованість соціальних ролей і своєї ролі в родині, почуття власної непотрібності. У поведінковій сфері відзначаються спроби суїциду, реалізоване чи нереалізоване бажання залиншити власну домівку, агресивне поводження, непослідовність і суперечливість поводження.

Батькам про небезпечний Інтернет

Життя в карантині

«Як знизити свою тривогу в умовах пандемії?»

– Перш за все важливо зізнатися собі у тому, що ви тривожитесь.

ЦЕ НОРМАЛЬНО
Ситуація справді неприємна, тому тривожитися цілком природно. Але важливо, щоб тривога не переростала в паніку

– Окресліть сфери впливу
Тобто, є сфери на які ми можемо вплинути і сфери, на які ми вплинути не можемо:

НЕ МОЖЕМО
На обстановку в світі, на інших людей
Із цим потрібно змиритися

МОЖЕМО
На наше здоров’я
Тому ми можемо дотримуватися санітарно-гігієнічних норм і побути вдома на час карантину

– Керуватися фактами, а не фантазіями
НЕ “ми всі помремо”, а конкретними цифрами про те, хто серед наших близьких хворіє, а хто здоровий

– Припинити постійно моніторити новини
Звісно, якщо ви не працюєте в ЗМІ.
Зовсім виключатися з інформаційного поля не потрібно, але варто його мінімізувати

– Спробуйте знайти плюси і провести час карантину із користю:
читати, дивитися фільми, навчатися чомусь новому, спілкуватися із близькими

– З тривожністю допомагають впоратися фізичні вправи:
присідання, ходьба на місці, йога

– Планування часу
Тривогу знижує відчуття контролю. Тому невеличкий план на день допоможе вам знизити рівень тривожності

– Поговоріть із близькими
В такій ситуації допоможе розділення почуттів, оскільки більшість зараз знаходиться вдома і більшість тривожиться.

Поговоріть із сім’єю, зателефонуйте другові.
Розділивши переживання можна допомогти одне одному,” – підкреслюють психологи.

P.S.Поставтеся до цієї ситуації, як до можливості підвищити свій загальний рівень розвитку та приділити більше уваги самому себе та близьким!

Щасти вам!!!

ПАМ'ЯТКА БАТЬКАМ

ЩОДО ПРОФІЛАКТИКИ СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ ДІТЕЙ

Суїцид – це навмисне позбавлення себе життя.

Причини суїцидальних проявів у молоді:

• складна сімейна ситуація;
• проблеми у навчанні; Суїцидальна поведінка —
• втрата або зрада близької людини; це прояв суїцидальної активності
• розрив стосунків із коханою людиною; (думки, наміри, висловлювання, погрози).
• міжособистісні конфлікти;
• проблеми з дисципліною або законом;
• проблеми в спілкуванні з однолітками: тиск з боку групи однолітків; тривале перебування у ролі жертви або «цапа-відбувала»;
• високі вимоги до підсумкових результатів освітньої діяльності (іспити, ЗНО);
• сімейна історія суїциду;
• небажана вагітність, аборт і його наслідки;
• зараження ВІЛ-інфекцією або хворобами, що передаються статевим шляхом.

НА ЩО ПОТРІБНО ЗВЕРНУТИ УВАГУ БАТЬКАМ?!

Поведінкові ознаки суїцидальної загрози:

· раптові зміни у поведінці й настрої, особливо ті, що віддаляють від близьких людей;

· схильність до необачних і безрозсудних вчинків;

· надмірне споживання алкоголю чи таблеток;

· раптове впорядкування своїх справ, приготування до смерті;

· нехтування зовнішнім виглядом;

· постійне прослуховування сумної музики та пісень;

· самоізоляція від родини та знайомих;

· зміна добового ритму (активність вночі та сон удень);

· збільшення або втрата апетиту;

· млявість та апатія;

· неможливість сконцентруватися та приймати рішення;

· уникнення звичайної соціальної активності, замкненість, самотність;

· почуття провини, низька самооцінка;

· різка зміна звичок, втрата інтересу до захоплень, хоббі, спорту, навчання;

· невизначені плани на майбутнє;

· агресія, прагнення того, щоб інші залишили в спокої, роздратування;

· спроби втекти з дому;

· тривалий і яскраво виражений песимізм у відношенні до майбутнього;

· самоушкодження (порізи на руках).

Словесні ознаки суїцидальної поведінки:

· прощання;

· розмови або жарти щодо бажання померти;

· повідомлення про конкретний план суїциду;

· повільна, маловиразна мова;

· вияв безпорадності і залежності;

· розпач і плач;

· самозвинувачення;

· безпосередні заяви «Було б краще вмерти» або «Я не хочу більше жити»;

· висловлювання: «Вам не доведеться більше про мене турбуватися» або «Мені все набридло», aбо «Вони пошкодують, коли я піду».

Емоційні прояви суїцидальних тенденцій:

· подвійність емоцій і почуттів;

· безпорадність, безнадійність;

· переживання горя;

· ознаки депресії;

· почуття провини або відчуття невдачі, поразки;

· надмірні побоювання або страхи;

· почуття власної малозначущості;

· неуважність або розгубленість.

Виділяють десять основних мотивів суїцидальної поведінки серед молоді:

1. Переживання образи, самотності, відчуженості, побоювання бути незрозумілим;

2. Реальна або уявна втрата батьківської любові, нерозділене кохання, ревнощі;

3. Переживання, пов'язані зі смертю одного з батьків, розлученням батьків;

4. Почуття провини, сорому, образи, незадоволеність собою;

5. Страх перед ганьбою, приниженням, глузуванням;

6. Страх перед покаранням;

7. Любовні невдачі, вагітність;

8. Почуття помсти, погроз, шантажу;

9. Бажання привернути до себе увагу, викликати жаль, співчуття;

10. Наслідування приятелів, героїв книг, кінофільмів («ефект Вертера»).

ЩО Ж РОБИТИ?

Рекомендації для батьків, у дітей яких є суїцидальні прояви або відчай:

1. Залишайтеся самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти;

2. Дитина має почуватися з вами на рівних, як із другом. Це дозволить встановити довірливі, чесні стосунки. Тоді вона зможе розповісти вам про свої проблеми та труднощі;

3. Важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи є у вашому голосі щире занепокоєння, турбота про дитину;

4. Говоріть з дитиною на рівних, не варто діяти, як вчитель або експерт, розв’язувати кризу прямолінійно, це може відштовхнути дитину;

5. Зосередьте увагу на почуттях дитини, на тому, що вона замовчує, дозвольте їй розповісти про свої проблеми;

6. Не думайте, що вам слід говорити відразу, коли виникає пауза в розмові, використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині;

7. Виявляйте щире співчуття й інтерес до дитини, не перетворюйте розмову з нею на допит, ставте прості, щирі запитання («що трапилося?», «розкажи мені», «давай поговоримо про це»);

8. Спрямовуйте розмову в бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син або донька саме вам, а не чужим людям, може повідомити про інтимні, особистісні проблеми;

9. Намагайтеся побачити кризову ситуацію очима своєї дитини, ставайте на її бік, а не бік інших людей, які можуть завдати їй болю;

10. Дайте можливість вашій дитині знайти свої власні відповіді, навіть тоді, коли вважаєте, що краще знаєте вихід із кризової ситуації;

11. Ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, коли та страждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не існує.

12. Обійміть дитину. Для гарного самопочуття необхідно обійматися 8 разів на день;

13. Сприймайте дитину як самостійну дорослу особистість з її індивідуальним світоглядом, цінностями, переконаннями, бажаннями та вимогами;

14. Покажіть, що дитина вам небайдужа, дайте відчути, що вона бажана;

15. Якщо ви не знаєте, що говорити, не кажіть нічого, просто будьте поруч.

16. Якщо ви відчуваєте, що дитина відхиляє вашу допомогу, то слід пам’ятати, що вона водночас і прагне, і не хоче її; тому для досягнення позитивного результату необхідні м’якість і наполегливість, терпіння й максимальний прояв співчуття і любові тощо.

17. Якщо бачите, щоконтакт неналагоджується— потрібнообов’язково звернутися дофахівців (практичного психолога, соціального педагога, психотерапевта, психіатра).

ПОРАДИ БАТЬКАМ НА КОЖЕН ДЕНЬ:

Будьте уважними до своєї дитини, цікавтесь її життям.

Показуйте дитині, що ви її любите (частіше обіймайте).

Підтримуйте в складних ситуаціях.

Умійте вислухати свою дитину.

Будьте тактовні.

Не залишайте дитину наодинці з проблемою.

Не порівнюйте вашу дитину з іншими.

Разом шукайте конструктивні підходи до вирішення проблем.

Не читайте нотації.

Не ігноруйте дитину.

Не говоріть «Хіба це проблема», «Ти живеш краще за інших» тощо.

Не смійтеся над проблемами дитини.

Дайте дитині можливість зрозуміти, що ВОНА НЕ ОДНА!